|
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про амністію
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 34, ст.234 )
Керуючись принципами гуманізму та відповідно до статті 92
Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України
п о с т а н о в л я є:
Стаття 1. Звільнити від покарання у вигляді позбавлення волі
та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі,
засуджених за злочини, що не є тяжкими:
а) неповнолітніх, а також осіб, які на момент вчинення
злочину були неповнолітніми;
б) жінок і чоловіків, які мають неповнолітніх дітей або
дітей-інвалідів;
в) вагітних жінок;
г) жінок віком понад 50 років та чоловіків віком понад
55 років;
д) жінок і чоловіків, які мають батьків віком понад 70 років,
за умови, що в останніх немає інших працездатних дітей;
е) ветеранів війни;
є) інвалідів першої та другої груп, а також хворих на
туберкульоз активної форми (підгрупи "А" і "Б" першої групи та
підгрупа "А" п'ятої групи диспансерного обліку) і на онкологічні
захворювання (друга, третя і четверта клінічні групи);
ж) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Стаття 2. Звільнити від покарання осіб, перелічених у статті
1 цього Закону, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі,
та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, якщо
вони на день набрання цим Законом чинності відбули не менше
половини призначеного строку покарання.
Стаття 3. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими, до
позбавлення волі, та від інших покарань, не пов'язаних з
позбавленням волі, якщо вони на день набрання цим Законом чинності
відбули не менше третини призначеного строку покарання.
Стаття 4. Звільнити від покарання осіб, крім перелічених у
статті 1 цього Закону, засуджених вперше за тяжкі злочини до
позбавлення волі на строк до шести років включно та інших мір
покарання, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули
не менше половини призначеного строку покарання.
Стаття 5. Звільнити з дисциплінарних батальйонів осіб,
засуджених вперше, якщо вони на день набрання цим Законом чинності
відбули не менше третини призначеного строку покарання.
Стаття 6. Звільнити з місць позбавлення волі осіб, засуджених
вперше, невідбута частина покарання у яких на день набрання цим
Законом чинності становить менше одного року.
Стаття 7. Скоротити невідбуту частину покарання наполовину
особам, засудженим до позбавлення волі, які не підлягають
звільненню від покарання на підставі статей 1-5 цього Закону:
а) засудженим за злочини, що не є тяжкими;
б) засудженим за тяжкі злочини на строк до десяти років
включно, якщо вони на день набрання цим Законом чинності відбули
не менше половини призначеного строку покарання.
Стаття 8. Закрити кримінальні справи, що перебувають у
провадженні органів дізнання, попереднього слідства, та справи, не
розглянуті судами, про злочини, вчинені до набрання цим Законом
чинності особами, які підпадають під дію статті 1 цього Закону.
Стаття 9. Амністія не поширюється на осіб:
а) яких визнано за вироком суду, що набрав законної сили,
особливо небезпечними рецидивістами;
б) яким смертну кару в порядку помилування замінено на
позбавлення волі;
в) які мають дві і більше судимості за вчинення тяжких
злочинів;
г) яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти
держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
д) яких засуджено за вчинення тяжкого злочину і які відбули
менше половини призначеного вироком суду основного покарання;
е) до яких протягом 1991-1998 років було застосовано амністію
або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості і які
знову вчинили злочини;
є) які не пройшли призначеного судом повного курсу
примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії або лікування
від венеричної хвороби;
ж) які злісно порушують режим у період відбування покарання;
з) яких за злісне порушення режиму було переведено до іншої
виправно-трудової установи з більш суворим режимом;
и) яким виправні роботи замінено на позбавлення волі, а також
тим, щодо яких судом було скасовано умовне засудження чи
відстрочення виконання вироку і які були направлені для відбування
покарання, призначеного вироком, якщо після винесення постанови
(ухвали) суду про направлення до виправно-трудової установи вони
перебували під вартою менше одного року на день набрання цим
Законом чинності;
і) яких засуджено за дії, що дезорганізують роботу
виправно-трудових установ (стаття 69-1); розбій з метою
заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним
майном громадян при обтяжуючих обставинах (статті 86 частина 2,
142 частини 2 і 3); розкрадання державного або колективного майна
в особливо великих розмірах, вчинене шляхом розбою (стаття 86-1);
умисне вбивство (статті 94, 234 пункт "в"); умисне тяжке тілесне
ушкодження при обтяжуючих обставинах (статті 101 частини 2 і 3,
189-4 частина 2); незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
(стаття 115-2); згвалтування, що спричинило особливо тяжкі
наслідки, а так само згвалтування малолітньої (стаття 117 частина
4); захоплення заложників (стаття 123-1); торгівля людьми (стаття
124-1); створення не передбачених законодавством воєнізованих
формувань чи груп (стаття 187-6); посягання на життя судді,
працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними
службових обов'язків, а також члена громадського формування з
охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з
діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку (стаття
190-1); особливо злісне хуліганство (стаття 206 частина 3); угон
транспортних засобів при обтяжуючих обставинах (стаття 215-3
частини 2 і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу,
повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217-2);
блокування транспортних комунікацій (стаття 217-3 частина 3);
незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут
вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин
(стаття 222 частина 1); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових
припасів або вибухових речовин шляхом розбійного нападу (стаття
223 частина 2); розкрадання наркотичних засобів або психотропних
речовин у особливо великих розмірах (стаття 229-2 частина 3);
розкрадання прекурсорів з метою збуту, а так само їх збут, вчинене
шляхом розбійного нападу чи в особливо великих розмірах (стаття
229-19 частина 3), а також за злочини, передбачені пунктом "б"
статті 232, пунктами "б" і "в" статті 234, пунктом "а" статті 236,
пунктом "в" статті 238, пунктом "в" статті 241, пунктом "а" статті
243, пунктами "в" і "г" статті 249, пунктом "в" статті 251,
пунктом "б" статті 254, пунктом "б" статті 254-1, пунктом "в"
статті 254-2, пунктом "б" статті 254-3 Кримінального кодексу
України ( 2001-05 ), ( 2002-05 ).
Стаття 10. Цей Закон застосовується до осіб, засуджених
судами України, а також судами колишнього СРСР на території
України, незалежно від місця відбування ними покарання.
Стаття 11. Виконання цього Закону покладається:
а) на суди: щодо засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі.
Застосування цього Закону проводиться за поданням начальника
виправно-трудової установи, командування дисциплінарного
батальйону, погодженим з відповідною спостережною комісією або
службою у справах неповнолітніх. До подання додаються довідка про
заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші
документи, необхідні для вирішення питання про застосування
амністії; щодо осіб, справи і матеріали про злочини яких перебувають у
провадженні судів і до набрання цим Законом чинності не
розглянуті, а також осіб, справи про злочини яких розглянуто, але
вироки не набрали законної сили; щодо осіб, виконання вироків яким відстрочено у випадках і в
порядку, передбачених законом, та умовно засуджених (питання про
застосування амністії вирішує суд за поданням органу внутрішніх
справ, який здійснює контроль за поведінкою засудженого); щодо засуджених до штрафу, якщо на день набрання цим Законом
чинності штраф не стягнуто (питання про застосування амністії
вирішує суд, який постановив вирок); щодо осіб, яким невідбуту частину покарання замінено більш
м'яким покаранням до набрання цим Законом чинності (питання про
застосування амністії вирішує суд за місцем відбування більш
м'якого покарання); щодо осіб, яких засуджено судами України і які відбувають
покарання на території іншої держави - учасниці СНД (питання про
застосування амністії вирішує суд, який постановив вирок); щодо осіб, яких засуджено до позбавлення волі і які не
перебувають під вартою, але вироки щодо них набрали законної сили; щодо осіб, яких засуджено до виправних робіт без позбавлення
волі, а також до інших покарань, не пов'язаних з позбавленням
волі. Питання про застосування амністії суд вирішує з власної
ініціативи, з ініціативи прокурора, органу, який відає відбуванням
покарання, громадських організацій, а також засуджених;
б) на органи дізнання та попереднього слідства - щодо осіб,
справи і матеріали про злочини яких перебувають у провадженні цих
органів.
Стаття 12. Рішення про застосування або незастосування
амністії приймається щодо кожної особи індивідуально, після
співбесіди з нею і на підставі ретельної перевірки матеріалів
особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його
ставлення до праці за час відбування покарання. У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого
розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх
одержання. Судам та органам, на які покладено виконання цього Закону,
надається право затребування від відповідних установ кримінальних
справ та інших матеріалів, необхідних для вирішення питань,
пов'язаних із застосуванням амністії. Такі вимоги мають бути
виконані негайно.
Стаття 13. Постанови про застосування амністії, винесені
органами дізнання і попереднього слідства, санкціонуються
прокурором. Кримінальну справу може бути закрито на підставі цього
Закону лише в разі письмової на те згоди обвинуваченого. В іншому
разі закінчена розслідуванням справа надсилається до суду, який
розглядає її та вирішує питання про можливість застосування
амністії. В такому ж порядку розглядаються судами справи, не
розглянуті ними до набрання цим Законом чинності. Участь прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи
про застосування амністії є обов'язковою.
Стаття 14. У разі застосування амністії до осіб, яким
скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку
покарання обчислюється з дня набрання цим Законом чинності. Про
дату закінчення відбування покарання засудженому сповіщається
протягом місяця після опублікування цього Закону.
Стаття 15. Під дію цього Закону підпадають особи, які вчинили
злочини до дня набрання ним чинності включно.
Стаття 16. У разі застосування амністії:
а) під дію статті 1 цього Закону підпадають: неповнолітні - особи чоловічої та жіночої статі, яким не
виповнилося 18 років на день набрання цим Законом чинності; не позбавлені батьківських прав жінки, що мають дітей, яким
не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом чинності, або
дітей-інвалідів незалежно від їх віку; не позбавлені батьківських прав чоловіки, що мають дітей,
яким не виповнилося 18 років на день набрання цим Законом
чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їх віку; вагітні на день набрання цим Законом чинності жінки; чоловіки, які досягли 55-річного віку, та жінки, які досягли
50-річного віку на день набрання цим Законом чинності, а за
відсутності документів, що підтверджують день і місяць народження,
- чоловіки, які народилися до настання 1943 року, і жінки, які
народилися до настання 1948 року; ветерани війни - учасники бойових дій, інваліди війни та
учасники війни, яким видано посвідчення відповідно до Закону
України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту" ( 3551-12 ) та аналогічних законів інших держав -
учасниць СНД; особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої
чи другої груп до набрання цим Законом чинності; особи, яких до набрання цим Законом чинності відповідно до
рішення медичної комісії визнано хворими на туберкульоз активної
форми (підгрупи "А" і "Б" першої групи та підгрупа "А" п'ятої
групи диспансерного обліку) та онкологічні захворювання (друга,
третя і четверта клінічні групи). До учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи,
яким видано документи відповідно до Закону України "Про статус і
соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) та аналогічних законів інших
держав - учасниць СНД;
б) до тяжких належать злочини, перелічені в статті 7-1
Кримінального кодексу України.
Стаття 17. Злісними порушниками режиму є: засуджені до позбавлення волі особи, зазначені у статті 47
Виправно-трудового кодексу України ( 3325-07 ); засуджені до позбавлення волі умовно з іспитовим строком або
з відстроченням виконання вироку, до яких застосовано заходи
адміністративного стягнення або дисциплінарного чи громадського
впливу за систематичні (не менше трьох разів) порушення
громадського порядку чи трудової дисципліни; засуджені до направлення в дисциплінарний батальйон особи,
яких піддано дисциплінарним стягненням за систематичні (не менше
трьох разів) порушення вимог режиму відбування покарання. Стягнення, які було достроково знято або погашено до набрання
цим Законом чинності, не враховуються.
Стаття 18. Підставою для визнання закінченим курсу лікування
засудженим венеричної хвороби є медичний висновок, а щодо осіб,
яким судом призначено примусове лікування від алкоголізму чи
наркоманії, - постанова (ухвала) суду про припинення примусового
лікування, винесені до набрання цим Законом чинності чи в період
його виконання.
Стаття 19. У разі застосування амністії до осіб, яким строк
покарання було скорочено в порядку помилування або амністії, треба
виходити із строку покарання, встановленого відповідно до цих
актів.
Стаття 20. Особи, які підпадають під дію цього Закону, від
додаткових мір покарання не звільняються, крім осіб, відносно яких
на день набрання цим Законом чинності вироки суду в частині
додаткових мір покарання не було виконано.
Стаття 21. Кабінету Міністрів України, Раді міністрів
Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та
Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та
Севастополі державним адміністраціям забезпечити:
а) організацію своєчасного обліку осіб, звільнених від
покарання на підставі цього Закону, сприяння трудовому влаштуванню
працездатних та контроль за поведінкою цих осіб;
б) сприяння трудовому влаштуванню звільнених на підставі
цього Закону неповнолітніх або передачу їх під нагляд батьків,
органів опіки та піклування, поміщення в необхідних випадках до
дитячих виховних закладів; здійснення необхідних заходів,
спрямованих на проведення серед цих осіб виховної роботи,
недопущення вчинення ними повторних злочинів;
в) поміщення до закладів соціального захисту населення
звільнених інвалідів та непрацездатних осіб похилого віку, які не
мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання.
Стаття 22. Цей Закон набирає чинності з дня його
опублікування і підлягає виконанню протягом трьох місяців.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 24 липня 1998 року
N 61-XIV |
